Історична довідка
Екскурс в історію Теплика
Перша письмова згадка про Теплик належить до XV століття.
Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд.
Факт існування Теплика в кінці XV століття підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кішок.
В XV- XVІ ст. Теплик був невеличким містечком, яке зазнало частих руйнувань під час ворожих нападів.
У 1582 році Іван та Андрій Кішки розділили володіння, і воно стає власністю князя Острозького. У 1645 році Теплик переходить до родини Жабокрицьких.
Згодом - до Самуїла Калиновського, котрий приєднав ці землі до Уманщини. Потім Теплицьким землями володіли Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик отримала Софія, його третя дружина – гречанка, котрій перейшло у спадок 32 тисячі кріпаків чоловічої статі.
Після смерті Софії у 1822 році поміщиком у Теплику був її пасинок, син другої дружини Станіслава Щенсни Потоцького Амелії з роду Мнішек - Станіслав, батько володарки Теплика з 1862 року Олександри Полоцької (ім'ям її названо нинішнє село Саша), яка померла у 1892 році.
Населення Теплика займалося головним чином землеробством i ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були i торговці.
Історики, дослідники, численні джерела так пояснюють походження назви міста Теплик. Найбшьш поширена i найдавніша думка, що Теплик дістав свою назву від природних умов краю. Про це стверджують ряд письмових джерел польського, російського, релігійно-церковного походження.
В них поширена версія про те, що назва Теплик зумовлена назвою невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка.
Були часи, коли Теплик носив другу назву - Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася мужність i стійкість жителів, які власними силами боронили своє поселення від ворогів i різних нападників. Давне поселення м. Теплика було невеликим за площею, воно займало тільки кут, своєрідний трикутник, утворений злиттям річок Свинарка i Тепличка. Зливаються вони в долині за
В кінці XVII ст. поселення стало розростатися вверх i вниз по течії piчок i досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с. Бджільна, а на півночі досягло межі, де знаходилася новозбудована в 1775-1813 p.p. кам'яна церква - тепер приміщення музичної школи.
Розташований на перехресті торгівельних шляхів, Теплик у XVII-XIX ст. стає значним торгово-ремісничим пунктом.
300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії. Але вередлива фортуна піднесла йому не дуже приємний сюрприз – він стає заштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії.
У 20-30 pp. XIX ст. на Поділлі знову розгорнувся рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка.
У XX стол1ття, свій 500-літній період розвитку Теплик вступив, щоб обновитися, зрости матеріально і духовно.
3 1923 року Теплик - районний центр.
Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Вже з перших днів Великої Вітчизняної війни в райцентрі для боротьби з шпигунами та диверсантами було створено винищувальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт.
Широко відомі в районі імена П.Т.Плотнянського i М.О.Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотнянський родом із села Стражгород, Микола Воронцов - випускник Теплицького зотехнікуму.
Уславили себе тепличани i підпільною та партизанською боротьбою.
Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором підпільної боротьби став колишній агроном paйзeмвiддiлy А.К.Микитенко. На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо боролися з ворогом майже дев'ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім'я Перемоги. Більше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород..
Багата й щедра Теплицька земля на народні таланти. З нашим краєм пов'язані імена Миколи Леонтовича, Шалом Алейхума, Галини Журби. На нашій благодатній землі розквітла творчість Петра Гуцала, Тетяни Яковенко, Олега Сенчика, Галини Тарасюк, які своїми художніми надбаннями поповнюють багату скарбницю української поезії та прози.
